Щорічно кожної третьої неділі травня Україна відзначає День пам’яті жертв політичних репресій. За роки існування СРСР через горнило переслідувань, заслань та катувань без перебільшення пройшли мільйони українців. Напередодні пам’ятної дати ми поспілкувалися одним із тих, хто протягом останніх 30 років зберігає та захищає пам’ять про жертв комуністичного терору – Іваном Дремлюгою, головою Всеукраїнського товариства політичних в’язнів та репресованих у Дніпропетровській області.

Дремлюга Іван ЄвгенійовичІван Дремлюга відзначає, що політичні репресії проти українців почали застосовуватися одразу, коли Україна втратила свою державність у 1920-21 роках. Спочатку переслідувалися ті, хто воював за УНР та Гетьманат. В середині 1930-х комуністи розпочали широку кампанію проти різних верств населення: селян, інтелігенції, військових тощо. Після Другої світової війни під каток радянського режиму потрапили учасники руху опору ОУН та УПА. А починаючи з 1960-х головними ворогами СРСР стали дисиденти. Усіх цих людей поєднувало одне – вони виступали проти тоталітарних цінностей Радянського Союзу. Дехто вимагав змін всередині системи, а дехто виступав за незалежність України та самостійний розвиток суспільства поза комуністичної системи координат.

«Такі відомі політв’язні-дисиденти, як Іван Сокульський та Микола Кульчинський були засуджені у 1980-х роках за «Лист творчої молоді». Цей лист розповсюджували по людних місцях та навіть направили у Радіо Свобода. Після чого їх виявили та почали переслідувати. За цей лист Іван Сокульський отримав 4,5 років тюрми, а Микола Кульчинський – 2,5. Коли читаєш цей лист, там можна знайти лише критику суспільного устрою з точки марксизму-ленінізму. Ніяких радикальних висловлювань там не було. Автори відзначили, що в Україні утискається українська мова та культура», – розповідає Іван Дремлюга.

 

Іван Сокульський
Іван Сокульський (другий зліва)

А якщо вивчити лист іншого дисидента, Василя Макуха, який на знак протесту спалив себе на Хрещатику, можна побачити різку критику самого СРСР. Він виступав саме з позиції національно свідомого патріота, для якого важливо було захистити свій народ.

В обох випадках автори активно переслідувалися за свою позиції. І це лише деякі випадки, які відомі широкому загалу. Як зазначає Іван Дремлюга, в Дніпропетровському обласному державному архіві зберігається справи приблизно 25000 сімей куркулів, які були виселені у середині 1930-х років.

«Якщо розкурлені 25 тисяч сімей, то цю кількість можна сміливо множити в 3-4 рази, адже тоді в одній родині зазвичай було не менше трьох дітей. І це не рахуючи репресованих за політичними та релігійними переконаннями», – зауважує голова Всеукраїнського товариства політичних в’язнів та репресованих у Дніпропетровській області.

РозкуркуленняТобто, лише в Дніпропетровській області в рамках кампанії проти селян постраждало від 100 до 200 тисяч осіб. Також відомо, що в архівах СБУ зберігається 11 тисяч справ репресованих.

Репресії з боку радянської влади – це реакція на спроби українців вибороти собі свободи. Так чи інакше, ця боротьба брала свій початок з періоду УНР. Тодішні борці за незалежність були прикладом для ОУН та інших національних рухів опору. Члени ОУН стали перехідним місточком між воєнним спротивом та інформаційною боротьбою проти режиму. Саме після Другої світової проти тоталітаризму боролися і колишні бійці, і інтелігенція, і звичайні громадяни, яким була важлива свобода.

«У нас в Дніпрі жив Григорій Нечипоренко, який допомагав місцевому осередку ОУН. Під час війни йому було всього 17 років. Він лише розносив листівки. За це йому хотіли дати 25 років таборів. Але присудили 12. Під час перебування в таборах він став ідейним націоналістом. Після повернення він постійно писав листи про те, що СРСР знищує українську ідентичність. Ці повідомлення направлялися в газету «Літературна Україна», в Радіо Свобода тощо. Очевидно, що листи перш за все йшли в руки КДБ. За таку позицію він постійно переслідувався», – розповів Іван Дремлюга.

Це лише деякі історії репресованих українців. Доля сотень тисяч інших зберігається в архівах.

У 2018 році в Україні зробили крок на підтримку жертв політичних репресій та їхніх родичів. Згідно із прийнятими змінами до законодавства, розпочали комісії по реабілітації таких осіб. Якщо людину визнають жертвою репресій або постраждалою від них, їй передбачаються певні пільги та соціальні виплати. Протягом останніх двох років Іван Дремлюга очолює місцеву комісію, яка допомагає українцям та їхнім родичам отримати сатисфакцію.

«За час нашої роботи до нас звернулося близько 100 осіб, які були репресовані та їхніх родичів. Майже всі вони були офіційно визнані постраждалими», – сказав Дремлюга.

Комісія з реабілітації ДніпроОДА

Але разом із цим він звертає увагу на недосконале виконання закону. За словами Івана Дремлюги, виконавчі органи влади не поспішають допомагати репресованим. Наприклад, згідно із законом, кожен рік ув’язнення має зараховуватися як три роки робочого стажу. Пенсійний фонд відмовляється це виконувати. Також за законом на місцеві органи влади покладено обов’язок надавати посвідчення реабілітованим особам, але і це не виконується .

«Комісії працюють по всій країні, людей визнають реабілітованими та присвоюють їм відповідний статус. Але на практиці дуже важко добитися реалізації їхніх прав», – каже голова Всеукраїнського товариства політичних в’язнів та репресованих у Дніпропетровській області.

Деякі реабілітовані змушені звертатися до правозахисних організацій аби вже у незалежній Україні добитися справедливості.

Недосконалість законодавства розуміють і в Харкові. Благодійний фонд «Людина і право» та Харківська правозахисна група запустили Програму допомоги політичним в’язням радянського періоду. Для підтримки цих людей оголошено збір коштів, які будуть рівномірно розподілятися між постраждалими від радянських репресій.

Наслідки 70-річного терору відбиваються і на сучасному поколінні. Тотальний страх та насильство залишило відбиток у нашій свідомості на багато років вперед. Але цього вантажу слід позбуватися. І почати це необхідно з реабілітації жертв політичних репресій та надання їм реальної допомоги в якості сатисфакції за пережиті страждання.

Автор: Антон Мороз

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *